Корисна інформація


Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 229

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Друзі сайту


Вітаю Вас, Гість · RSS 22.11.2017, 23:19

 
Комп'ютекний сленг - це поняття відносно нове для дорослих, а для сучасних дітей і молоді - досить звичайна річ. Через непорозуміння на фоні навіть розмов виникають суперечності двох поколінь. Насправді цей жаргон не важкий для розуміння. Прочитайте цей блог. 
 

Роль іноземної мови сьогодні>>

 

У вашої дитини залежність від комп'ютерних ігор?                     

Мова піде про віртуальний світ комп’ютерних іграшок та відео забавок, які можуть заманити гравця до цілком реальної пастки.

Коли під загрозою опиняється все: навчання, відносини з батьками, друзями.

Термін «комп’ютерна залежність» вперше був використаний в 1990 році. Психологи її класифікують, як форму емоційної «наркоманії». Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а її процес, у якому він втрачає контроль над часом.

Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.

Психологи виділяють такі стадії залежності:

Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.

Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.

Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за допомогою комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.

Давай проаналізуємо. Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.

Щоб вияснити, чи захоплення грою це лише хобі чи уже патологія, треба проаналізувати поведінку гравця.

Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор:

Психологічні симптоми:
• Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;
• Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;
• Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри;
• Ігнорування друзів та сім’ї;
• Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;
• Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;

Фізичні симптоми:
• Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;
• Сухі очі;
• Головні болі (схожі на мігрень);
• Болі у спині;
• Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;
• Недотримання гігієни;
• Розлади сну.

Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень.

Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них – це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.

Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай :
• Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті.
• Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники.
• Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого – повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».

За грою можна розважитися, та не більше. Робити з неї свій спосіб життя, повір, не варто!

Документальні свідчення про наслідки комп’ютерної залежності:

Квітень 1999 р.
Найгучніша трагедія, зв’язана з комп’ютерними іграми. Двоє підлітків розстріляли дванадцять однокласників, вчителя і поранили ще кілька людей, розкидаючи саморобні гранати. Після цього покінчили життя самогубством. У знятому перед тим фільмі один з них говорить, що відбуватиметься щось на зразок думу. Саме ця фраза і подібність інциденту із сюжетом комп’ютерної гри послужили приводом для позову батьків загиблих дітей до виробників комп’ютерних ігор.

Серпень 2001 р.
Двадцятидворічнийжитель Таїланду вмер під час гри в Counter-Strіke. Відпрацювавши зміну на заводі, він пішов до інтернет-клубу, а щоб зайве не відриватися від комп’ютера, закупив по дорозі провізію. Друзі знайшли його в критичному стані тільки наступного дня. Молоду людину доставили в лікарню, однак було вже пізно і він помер не приходячи до тями. Причиною смерті стала серцева недостатність — геймер просто перехвилювався під час гри.

Вересень 2001 р.
У Тюмені затримано сімнадцятилітнього юнака, що забив своїх батьків залізними прутами, бо вони не пускали його в комп’ютерний клуб. Убивство скоїв підліток зі своїм приятелем. За їхнім задумом цей злочин мав покласти початок серії убивств у місті: горе-гравці збиралися грабувати й убивати батьків інших фанатів комп’ютерних ігор.

Вересень 2001 р.
Двадцятидворічний безробітний китаєць украв у матері 2900 юанів (майже 300 доларів), що збирався витратити на комп’ютерний клуб. Коли мати влаштувала своєму чаду скандал, той її просто отруїв. Батько нещасного знайшов труп дружини через півтора місяці після вбивства в шухляді для білизни. Убивцю страчено.

 

Поради батькам пятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі. 

 
 Діти з особливими освітніми потребами.

Діти з особливими освітніми потребами – поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо).

Обдарована дитина– дитина, яка володіє комплексом задатків і здібностей, що за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей.

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку– діти, які мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами.

Інвалідність– обмеження в можливостях, обумовлене фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою у суспільство і брати участь у житті сім'ї та держави такою мірою, як інші члени суспільства.

Інклюзія– політика та процес, який передбачає отримання більших можливостей у навчанні й соціальному житті для всіх дітей (дітей з особливими освітніми потребами та інших дітей).

Інтеграція– зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір.

Адаптація– зміни у середовищі та організації роботи, завдяки яким дитина з особливими потребами має змогу брати активну участь у заняттях та інших видах діяльності.

Порушення та захворювання:порушення слуху і мови; порушення інтелектуального розвитку; порушення опорно-рухового апарату; комплексні порушення психофізіологічного розвитку; хронічні соматичні захворювання; психоневрологічні захворювання.

 

Правила батьківської поведінки в організації навчання

• Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Що більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, то більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в соціумі. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

• Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Але не додавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.

• Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою й заохоченням ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж повчаннями, нагадуваннями та іншими покараннями.. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою (дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могла б бути справжня дванадцятка). Будьте обережними із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

• Не ставте перед своєю дитиною надмірні вимоги. Не робіть їх суворішими, ніж вимоги вчителів.

• Будьте як вихователь – зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків читаючими, швидше сама потягнеться до книжки, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

• Говоріть якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками

 

Вислови, яких ніколи не повинна чути ваша дитина:

 «Підеш в школу, – ще довідаєшся...», «Може там з тебе людину зроблять !...»

 «Мені такий хлопчик (таке ледащо...) не треба ...!»

 « Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»

 «Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»

 «Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»

 «А чого від нього чекати гарного? Він же...»

 «То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!..»

 «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»

 «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...»

 «І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...», «Скільки це може продовжуватися...»

 «Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею...».

 

Вислови, які хотіла б почути ваша дитина:

«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»

«Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...»

«Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»

«Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»

«Я в тебе вірю...», «Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так...»

«Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити...»

«Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід...»

«Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»

«У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ... Допоможеш мені...»

«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так...»

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила...»

 

Література для батьків:

  1. Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток уваги та навичок навчальної діяльності. – Тернопіль, 1998
  2. Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток наочно-образного та логічного мислення. – Тернопіль, 1998
  3. Барташнікова І. А. Барташніков О. О. Серія книг «Азбука для батьків» / Розвиток уяви та творчих здібностей. – Тернопіль,1998
  4. Чередникова Т. В. Тесты для подготовки и отбора детей в школы (рекомендации практического психолога). – Санкт-Петербург, 1996
  5. Карпенко З. С. Експресивна психотехніка для дітей. – К., 1997.
  6. Медведева И., Шишова Т. Книга для трудных родителей. – М., 1994
  7. Гуткина Н. И. Психологическая готовность к школе. – М., 1993
  8. Тихомирова Л. Ф. Развитие познавательных способностей детей. – Ярославль, 1997
  9. Гаврина С. Е. и др. Развиваем руки, чтобы учиться и писать, и красиво рисовать. – Ярославль, 1997
Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz